• Між Соломією, піснею та радою: як депутат райради Надія Зюбровська поєднала мистецтво та політику

Між Соломією, піснею та радою: як депутат райради Надія Зюбровська поєднала мистецтво та політику

24 Квіт, 2018 \\ Тернопільський р-н

Приміське село Біла. Весняний сонячний ранок. Звивистою вуличкою піднімаюсь до головної культурної будівлі села – меморіального музею Соломії Крушельницької. Просторе заквітчане подвір’я видно здалеку. Там - невелика чепурна будівля. На порозі зустрічає господиня музею Надія Зюбровська.

У світі Соломії

Зовні, наче звичайна хатина. Всередині – інший світ. Переплітаються запахи автентичності та старовини. Переступаєш поріг - наче пірнаєш в іншу епоху. Зі всіх стін на нас дивляться портрети Соломії Крушельницької. Розкішні сценічні сукні, вишиванки, піаніно, книги, рясно вирізьблений дерев’яний туалетний столик. Від експонатів віє прохолодою.

Тут більшість свого часу проводить пані Надія. Понад 30 років вона працює у сфері культури. Більша частина її діяльності пов’язана саме з постаттю видатної співачки – її творчістю, особистим життям.

«Музей - це місце, де збираються різні люди. Різних поколінь, віросповідань, напрямків політики. Коли спілкуєшся з такими різними людьми, можна почути багато цікавих думок. У кожного є своя точка зору, своя історія», - починає розповідь Надія Зюбровська.

Люди мистецтва завжди мали авторитет та повагу серед людей. Тож не дивно, що коли пані Надія висунула свою кандидатуру у депутати, вона знайшла необхідну підтримку.

«Коли відбуваюся вибори у селі, то кого першими просять про допомогу? Культуру та освіту. І вони ніколи не відмовляли. Стати депутатом не було моєю власною ініціативою. Але коли мені запропонували, подумала, а чому б і ні. Політики – це не щось далеке, це наше життя. Думаю, нам просто не з тої точки зору це подають. У людей політика асоціюється з Верховною Радою, скандалами та інтригами. Я сприймаю політику по-іншому. Це живі люди, їхні проблеми та щоденні турботи», - розповідає жінка.

Однією із причин, чому пані Надія все ж зважилася стати депутатом Тернопільської районної ради, стало бажання допомогти людям у їхніх потребах, щоб вони бодай трохи були захищеними і почутими.

«Попри те, що у районній раді представлені різні політичні сили, усі ми хочемо допомогти встояти на хвилі, коли старе ламається, а нове будується. Загалом я вважаю, що поганих людей немає. Всі хороші, просто можливо у когось важча ноша. Треба до кожного підходити з розумінням, - каже Надія Яківна. - Бути депутатом – велика відповідальність. Від твоїх рішень залежить дуже багато, якщо ти десь схибиш, то совість про це не забуде. Тому треба дуже виважено відноситися до таких речей».

IMG_0797.JPG

Різні частинки одного цілого

Попри те, що депутатство вимагає немало часу, воно не вирвало пані Надію зі звичного для неї ритму. Вона все ж залишається людиною мистецтва. Її відрада - пісня. Жінка входить до фольклорного колективу «Білівчанка». Разом вони об’їздили з концертами майже всю Україну.

Навіть на східну Україну їздили – у Донецьку та Луганську області. Були в Криму, Севастополі. Про це цілі книжки можна писати, - ділиться спогадами жінка.

Така діяльність теж вимагає чимало часу. Це постійні репетиції, концерти, від’їзди. Але вона не уявляє свого життя по-іншому. Каже, що кожна з цих частинок пазлу і складає її життя.

«Я, як працівник культури, популяризую не тільки творчість Соломії Крушельницької, а й усіх українських співаків. Ми їздимо у навчальні заклади з лекціями, у бібліотеки, університети. Нас часто запрошують на конференції. Галичина – це осередок української культури. Наші люди дуже розумні та талановиті. І наше завдання зберегти національну культуру та популяризувати її. Це у наших генах», - каже жінка.

Сьогодні у музеї налічується понад три тисячі експонатів. Улюбленим експонатом для Надії Зюбровської є вишита сорочка Соломії Крушельницької, яку вона вишивала зі своєю сестрою. А для відвідувачів - дзеркало Соломії Крушельницької.

«Під час екскурсії, аби трохи розрядити атмосферу, розповідаємо про нього легенду. Кажемо, що якщо подивиться в дзеркало і загадати бажання, то воно обов’язково збудеться. Якось у нас були студенти з економічного університету, послухали екскурсію, подивилися в дзеркало і пішли. Десь через два тижні в кінці робочого дня до мене телефонують і кажуть, що прийшли відвідувачі. Приходжу, бачу дівчат. Запитую, що б вони хотіли побачити. А вони: ми не на довго, ми до дзеркала, - сміється жінка. – Видно, спрацювало».

Постійний рух не втомлює жінку, навпаки – робить її життя яскравішим. Вона не сприймає ці справи, як роботу. Це її життя. У пані Надії велика родина. У неї троє синів та восьмеро внуків.

«Вони люблять приїхати на вихідні до бабці. Правда, старша внучка далеко, а двоє ще зовсім маленькі. Я із задоволенням їх приймаю», - посміхається жінка.

Як і в кожної господині, у власному будинку завжди знайдеться робота. І прибрати, і город впорядкувати, і на кухні впоратися. На роботі теж доводиться бути і керівником, і господарником. Приймати сильні, вольові рішення. Часом і самій брати у руки віник та лопату. Запитую, звідки беруться сили?

«Є таке поняття як обов’язок. Він дисциплінує людину, мобілізує. Були часи, коли взагалі не було коштів на музеї. Ми ставали білили, фарбувати, лакували. Робили все, щоб ніхто навіть не догадався, що у нас є якість труднощі. Так і з депутатством. Раз нам доручили цю справу, маємо довести її до кінця», - ділиться власними принципами пані Надія.


Повернутися до списку